Шукати безвісти зниклого — це щодня ходити по лезу між розумом і божевіллям. Кожен новий ранок — це боротьба з бажанням закричати так, щоб небо розірвалося і почуло мене. Я боюся тиші, бо в ній гучно кричить невідомість. Мені страшно уявляти, що він десь там, де холод і голод, де темрява має руки й голос, що рве і принижує… А ще страшніше думати, що він просто розчинився в небутті... Я живу, ковтаючи біль, бо мушу шукати. ..ТАРАС найдись живим!